Експресіонізм - літературно-мистецький напрям. Експресіонізм в українській літературі. Експресіонізм у творчості             В.Стефаника, О.Турянського

Мета: ознайомити учнів із основними ознаками експресіонізму як літературно-мистецького напряму; розвивати уміння самостійно добирати матеріал з різних джерел, аналізувати та систематизувати його; навички виступати перед аудиторією; виховувати культуру мовлення та спілкування.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Слово вчителя. Експресіонізм — це ще одна сторінка розвитку мистецтва. Ще один спосіб пізнання та споглядання навколишнього світу. Що ж бачили навколо себе представники цього напрямку? Яке місце відводили людині, яким бачили її сьогодні і завтра? Ці питання будуть предметом нашого обговорення.

IІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Орієнтовний матеріал для вчителя

Експресіонізм (від фр. expression — «вираження», «виразність». — напрям у літературі та мистецтві, розвивався з 1905 по 1920-ті рр. Найбільшого розквіту досяг у Німеччині та Австрії. Мав своїх прихильників у Франції, Польщі, німецькомовній Швейцарії. Своїй появі термін «експресіонізм». завдячує чеському історикові мистецтв Антоніну Матешику, який увів його на противагу імпресіонізму. 

Вперше він був вжитий 1911 р. Х.Вальденом, засновником експресіоністського журналу «Буря» (Мюнхен). Причиною виникнення напряму можна вважати реакцію на споглядання навколишнього світу. І що ж бачили митці? Перша світова війна, революційні рухи, бідність та тяжка робота простих трудівників. Представники експресіонізму сприймали світ та його потворність суб’єктивно, їх переповнювали такі емоції, як розчарування, тривога, страх. Як наголошував К.Едшмід, німецький письменник, один із лідерів експресіонізму, «весь простір митця-експресіоніста стає видінням. У нього не погляд — у нього бачення. Він не описує — він співпереживає. Він не відображує — він зображає. Він не бере — він шукає». Тобто представники напряму ставили перед собою завдання відтворити не стільки дійсність, скільки емоції та переживання, породжені дійсністю. Звідси посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті, нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного тощо.

У центрі уваги експресіонізму — людське серце, якому важко сприймати бездушність сучасного світу з його контрастами живого і мертвого, духу і плоті, «цивілізації» і «природи», матеріального і духовного. Перебудову та вдосконалення дійсності, до яких закликали експресіоністи, слід починати з перетворення власної свідомості.

Експресіоністи виступали проти  копіювання і відображення дійсності. Вони вважали, що митець повинен виражати її суть. Світ не варто повторювати. Варто «схопити його в найсправжнішій суті й відтворити — ось найвагоміше завдання мистецтва». (К.Едшмід). Автор же повинен прагнути найповніше виразити власне ставлення до зображуваного, ставлення суб’єктивне, емоційне, пристрасне.

Експресіонізм представлений у безлічі художніх форм, включаючи живопис, літературу, театр, кінематограф, архітектуру і музику.

«Психограмою людської душі» назвав німецький філософ Теодор Адорно експресіонізм у музиці. Цей напрям відмовився від традицій і класичних форм музичного твору, утверджуючи дисонанс. Сміливим викликом класиці можна вважати оперу С. Прокоф’єва «Вогняний ангел», в основі якої сюжет роману В.Брюсова; творчість Б. Лятошинського (II — IV симфонії, «Золотий обруч», III струнний квартет, «Відображення». Соната для скрипки). Основними засобами виразності митці обрали уривчастість, різкість, нестандартні інтервали і акорди, різку і несподівану зміну темпу музики, заміну співу промовою, криком чи шепотом, незвичну розстановку акцентів у ритмі.

В образотворчому мистецтві на першому місці — зображення людських почуттів болю, страждання, страху. Експресія проявляється у яскравій кольоровій гамі та деформованих пропорціях. Одним із перших і найяскравіших представників експресіонізму в живописі є Едвард Мунк, норвезький живописець, графік, теоретик мистецтва і театральний художник. Художник брав у руки пензлі тільки тоді, коли його переповнювали почуття та емоції. Його картини — захопливі та унікальні, вони ведуть глядачів у якийсь незвичайний, дивний і страшний світ. Основні теми творчості митця — самотність, смерть і жага до життя.

Першим шедевром Е.Мунка стала картина «Хвора дівчинка», яка спочатку не була сприйнята ні глядачами, ні критиками. Художника звинуватили в недобросовісному ставленні до роботи. Картину бачили незакінченою, а її композицію — грубою. На картині зображені жінка похилого віку і хворобливого вигляду дівчинка. На полотні переважають темні кольори, що підводить до думки про наближення смерті. В очах дівчинки ми не бачимо ні болю, ні страху. Її погляд спокійний, можливо, вона ще не розуміє, що на неї чекає. І в цьому весь трагізм ситуації, тому картина нікого не залишає байдужим.

Поштовхом до створення полотна стали спогади художника про рідну старшу сестру Софі, яка померла від туберкульозу.

До експресіонізму належить і творчість австрійського письменника Кафки. Прозаїк — автор романів, новел, притч, афоризмів. Більшість із них сповнені ідеями абсурду, характеризуються прихованою єдністю надлюдського і буденного, фантастичного і реального. Його герої — самотні в цьому світі. У творах письменника звучить мотив безнадійності людського існування.

Засновником експресіонізму в українській літературі є В. Стефаник. У річищі експресіонізму творили Т.Осьмачка, М.Куліш, О.Довженко. Представники даного напрямку шукали спільну основу в людині, тварині та рослині, тобто в творіннях Божих.

У своїх творах основну увагу вони зосереджували на долі простої людини-трудівника, намагалися дошукатися коренів людського зла, сенсу страждання і смерті, взвємозв’язку усього сущого. Письменники-експресіоністи виявляли впевненість у паралельному існуванні прекрасного і потворного, тимчасовій відсутності добра. Їх метою було підтвердити істинність вислову, що «… не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь Космос є нерозривною цілісністю».

Одним із кращих творів, зразків експресіонізму, є новела В Стефаника «Камінний хрест». яка розкриває тему еміграції галицьких селян до Америки. Головний герой твору, Іван Дідух, селянин-трудівник, який усе життя важко працює на своєму горбі, запрягши себе поряд з конем. Як пише автор, він разом з конем і возом лишає «за собою сліди коліс і копит». Але ця праця робить Івана також і щасливим, він любить свій горб і намагається перетворити його на родючу ниву. Можна стверджувати, що цей горб тримає Івана на Землі, привносить у його життя радість.

Але в той же час праця на землі призводила до порушення довкілля і його цілісності: «придорожнє зілля й бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди». Як символічний сприймається образ будяка, що впивається в ногу Івана. Це прокляття Землі людям за те, що вони руйнують гармонію в природі.

Також ми бачимо, що у світі все врівноважене: добро і зло, прекрасне і потворне існують паралельно. Не було б зла, людина не знала б, що таке добро, потворне допомагає виявити красу і є натяком на причини страждань людини.

Образ Івана не ідеалізований, але автор до свого героя ставиться з великою симпатією. Тому він пише, що Іванова тінь на горбі нагадує тінь велетня, яка в той же час «просувається нивами й заслоняє їм сонце». А ось як В. Стефаник змальовує постать селянина: «важка праця пригнула його до землі». Він виглядає так, «як би два залізні краки стягали його тулуб до ніг». Якщо Іван прекрасний у своїй наполегливості та праці, то постать його потворна. Такого зображення вимагає експресіоністична манера письма.

Зміст новели асоціюється з рядками Біблії, з епізодом вигнання людей з Раю, коли Бог говорить Адамові: «Проклята земля через тебе. Важкою працею живитимешся з неї в усі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити… В поті чола твого їстимеш хліб, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято». У новелі, як і у цих рядках з Біблії, — глибокий філософський зміст, вони спонукають до роздумів про сенс життя, про переплетіння красивого і потворного, фізичного і духовного, про причини страждань людини на землі, про необхідність жити в гармонії з природою, в єдності з довкіллям.

Рішення виїхати на чужину ще більше поглиблює проблеми, адже герой втрачає те, що підтримувало його і давало відчуття сили: єдність з рідною землею, людьми, зв’язок з Космосом. Іван відчуває, що ніби «кам’яніє». Літературознавці пояснюють образ-символ каменя як омертвіння душі. Далі драматизм тільки посилюється завдяки композиційно точно дібраним епізодам: тужливий спів зі старим Михайлом, танок із дружиною, від якого стає моторошно, камінний хрест на пагорбі.

Видатним явищем української модерної літератури є поема в прозі О. Турянського «Поза межами болю». Це яскраво виражений експресіоністичний твір.

Відомо, що всі події, описані в ньому, автор пережив сам. Все, що відбувається, передається через авторське сприйняття, через опис подій його внутрішнього світу, його видіння, що є характерною рисою експресіонізму. Отже, можна казати про ліричне розгортання сюжету. Фрагментарна оповідь також притаманна цьому літературному напряму. Автор передає нервове напруження, яке володіє героями, через зовнішні його вияви або здогадки оповідача, це нервове напруження і збудженість поступово зростає. 

Цей твір  — протест проти жахіття війни, осудження кровопролиття, яке вона принесла Європі, протест проти смерті невинних людей. І те, що це слово вийшло з уст людини, яка сама відчула на собі тяготи війни, робить його огненним, а протест — переконливим. Письменник докоряє людству, яке влаштувало бойню світового масштабу і байдуже спостерігає її.

У середині 1920-х років, по завершенню одних соціальних потрясінь і напередодні інших, експресіонізм як самостійна течія припиняє своє існування «через суперечки між експресіоністськими уявленнями про те, як має бути змінена реальність, та самою соціальною дійсністю». Проте вплив експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити.

IV. СИСТЕМАТИЗАЦІЯ Й УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Робота з таблицею "Паспорт експресіонізму". Унесення коректив, доповнень. Орієнтовний зміст таблиці

Час появи	на межі ХІХ ст. — ХХ ст. Активно розвивався в період з 1905 до 20-х рр. ХХ ст.
Місце появи	у Німеччині та Австрії. Мав своїх прихильників у Франції, Польщі, німецькомовній Швейцарії
Девіз напрямку	«Мистецтво — не краса, а експресія — сила духовного виразу свого я».
Представники
Письменники	Кафка, В. Стефаник, О. Туринський, О. Довженко, М. Куліш
Художники	Едвард Мунк, Вінсент Ван Гог, Поль Сезанн, Поль Гоген, Анрі Матіс
Композитори	Ріхард Штраус, С. Прокоф’єв, Б. Лятошинський
Ознаки стилю	1. Нервова емоційність та ірраціональність. 2. Символ. 3. Гіпербола, гротеск (крикливі художні засоби). 4. Фрагментарність та плакатність письма, позбавленого прикрас. 5. Тяжіння до абстракцій. 6. Різноманітні ефекти. 7. Естетизація потворного. 8. Нагромадження всіляких жахів. 9. Поєднання протилежних явищ
Мета митців-експресіоністів	Подати своє бачення становища і призначення живого і неживого у світі, їх взаємозалежність, віднайти першовитоки людського зла
Основну увагу приділяли	1. Зображенню простих характерів (тільки селянська й дитяча тематика у В. Стефаника) 2. Проблемам вини і кари. 3. Дослідженню сенсу страждання і смерті людини. Для них характерна віталізація смерті, тобто зображення смерті, що постійно перетворюється на життя. 4. Дослідженню опозиції «прекрасне-потворне». 5. Ідеї всезагального взаємозв’язку усього сущого у світі
Експресіонізм у творах живопису	1. У своїх головних проявах експресіоністичний живопис ліричний та драматичний. 2. Предметом зображення в ньому стають людські почуття в момент найвищого напруження, особливо ті, що пов’язані з болем та стражданням. 3. Це живопис печалі, нещастя та страху, що пригнічують людство, і важливе значення надається грі, в якій увагу глядача зосереджено на тому, що зображують дійові особи. 4. Чисті пейзажі також можуть бути означені як «експресіоністичні». якщо вони, із урахуванням манери та способу їх виконання, виражають людські почуття та емоції. 5. Е. Мунк: «Я малюю не те, що я бачу, а те, що я уздрів».
Експресіонізм у музиці	1. Відсутність класичного розуміння розміру і ритму в музиці. 2. Уривчастість, різкість, розірваної мелодійної лінії. 3. Різкі і нестандартні інтервали і акорди. 4. Мінливість темпу музики різка і несподівана. 5. Відсутність стандартно мажорно-мінорного ладу — атональність. 6. Заміна вокальної партії інструментальною, і навпаки. 7. Заміна співу промовою, пошепки, криком. 8. Нерегулярність і незвичайна розстановка акцентів в ритмі

V. ПІДСУМОК УРОКУ.

Закінчити речення: «Експресіонізм — це бунт проти …».

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Повторити матеріал уроку.

Поміркуйте над афоризмами П.Клеє: «Мистецтво не відтворює зриму реальність, воно її творить»; «Що жахливіше світ, то абстрактніше мистецтво». Чи згодні ви з цими висловлюваннями? Думку аргументуйте.

Творче завдання. Спробуйте написати мінітвір, наслідуючи письменників-експресіоністів (тобто в експресіоністичній манері).

Джерело: https://ukrlit.net/lesson/10klas_3/51.html

Одна з найкращих рецензій зими 2016 року

 

Євген Положій. Іловайськ: розповіді про справжніх людей. – Харків: Фоліо, 2015. – 378 с.

---

Присвячується усім хлопцям, які поклали життя за Україну, полягли у нерівному бою, навіки залишилися у Іловайському котлі…

 

“Іловайськ” – перша художньо-документальна книжка в сучасній українській літературі про трагедію українсько-російської війни 2014–2015 років. У Іловайському котлі (серпень 2014 року), за різними підрахунками, загинули й були поранені сотні бійців ЗСУ та добровольців, знищено українську військову техніку на десятки мільйонів гривень. Цей епізод став цілковитою ганьбою для тодішнього вищого військового керівництва, яке активно протидіяло розслідуванню трагедії. Війна принесла горе в українські сім’ї: жінки вмить стали вдовами, діти – сиротами, а в душах батьків навічно залишився рубець. Винуватців Іловайської трагедії ніколи не покарають, і такий стан речей вигідний ворогові.

 

Майже рік журналіст, письменник, громадський діяч Євген Положій збирав документальні свідчення в учасників подій, бійців батальйонів “Донбас”, “Дніпро-1”, “Херсон”, “Кривбас”; солдатів та офіцерів 17-ї танкової бригади, 51-ї, 92-ї, 93-ї бригад ЗСУ та інших. “Іловайськ” написано українською та російською  мовами, й присвячено всім, хто назавжди залишився лежати в Донецькій землі.

 

Документальний матеріал, який зібрав письменник, набув художньої форми. Інтерв’ю з бійцями АТО переросли в документальний роман у новелах. У 17 новелах – уся чоловіча мужність, сміливість, витривалість, сила духу й водночас біль і трагізм. Долі персонажів перемелені воєнною м’ясорубкою, кожен відчуває екзистенційний страх перед ворогом… Але вони нескорені, мужньо витримують усі напади долі й протистоять агресору. Трагічне світосприйняття воїнів підсилюється відчуттям того, що їх здали, “злили”, зрадили свої ж воєначальники. Та для автора головне – показати цілісну, справжню людину в межовій ситуації, розповісти про її долю та вибір у екстремальному стані збройного протистояння, розкрити справжні мотиви героїв, їхню вольову міць.

 

Часто персонажі кочують із новели в новелу. Це виглядає так, неначе автор складає пазл, і не завжди в одному творові-пазлі вдається зібрати картинку докупи. Себто, коли персонаж або сюжетна лінія, пов’язана з ним, не вкладаються в письменницьку модель у рамках одного твору, вони виринають у іншому в новій якості чи ситуації. Це створює ефект нелінійності, дискретності, перерваності художнього задуму. На це є об’єктивні причини, адже боєць, із яким спілкувався журналіст і який є учасником бою (-їв), не може бачити повної картини.

 

Цілісний з художньої точки зору пазл в автора складається тоді, коли він оповідає про долю окремого бійця (“Життя та смерть Сергія Кабана”, “Якби мурахи були великими”, “Записки старшини Романа”), розказує задокументовану й зафільмовану історію про роботу журналістів у Іловайському котлі (“Сашко Гармаш”) або трагедію сім’ї у цій війні (“Дядя Ваня”, “1396. Повернення” ).

 

Разюче відрізняються “Записки старшини Романа”. Не художня, а радше документальна, й не новела, а просто оповідь-спогад старшини Романа із 92-ої бригади. У сухих записках, майже статистичному звіті на сім сторінок є один важливий висновок бійця: “Ми просто заїхали в тир, де мішенями були ми і наша техніка” (с. 229). Ця рефлексія притаманна усім, хто пройшов Іловайськ. Побічно автор пише про інші проблеми ЗСУ: стара спрацьована техніка, яка на кожному кілометрі ламається, непрофесійне й бездіяльне командування, яке зазвичай складається із совків чи халтурників.  Ці записки – чиста документалка, позбавлена письменницької фантазії та художньої обробки.

 

У центрі новели “Життя та смерть Сергія Кабана” –  моторошна й сюрреалістична історія прикордонника,  добровольця-кулеметника Сергія Кабана. У одному з найбільших за кількістю сторінок творів оповідається про Амвросіївську лікарню, де опинився після поранення боєць АТО. Щоби не потрапити в полон ворога, Кабан був змушений ховатися від сепаратистів під горою трупів у моргу, під який обладнали залізничний вагон, наполовину закопаний у землю. До цієї сюрреалістично-кінематографічної деталі додаються строкаті портрети працівників і пацієнтів лікарні: головний лікар Олексій Іванович, який лікує укропа й “фашиста” Кабана, а сам із прапором “денеер” на площі скаче; патріотки-медсестри Нюся й Женя, які переховували Кабана в морзі й підбадьорювали його гімном України й піснею “Все буде добре”. Майже ідеальна “кіноісторія” сповнена несподіваних сюжетних поворотів, ситуацій на грані фолу й хепі-енду.

 

Вражає історія бійця під псевдо Санітар (“Якби мурахи були великими”), якого тяжко поранило в ногу й він залишився один у лісопосадці, де навколо – шматки тіл його побратимів. Щоб вижити, героєві довелося їсти мурах, хробаків, жирних мух, пити дощову воду з каски. Аби не збожеволіти, знайшов у своїй сумці записник і почав писати. Ось перші слова: “…Воюють політики, а ми – м’ясо, скрізь на мені – м’ясо, хлопців розірвало…”. Коментарі зайві… Володимир Донос залишився живий, але з ампутованою ногою.

 

“Іловайськ” – знакова книжка для нашого часу. Євгенові Положію вдалося створити низку документальних і фактографічних персонажів, перенести читача в гнітючу й моторошну атмосферу війни, поставити багато запитань владі й суспільству. Чому стався Іловайський котел? Чому не покарані винні? Чому загиблих добровольців не вшановують, не шукають, щоби перепоховати? Чому про тих, хто вижив під Іловайськом, держава не дбає? Ці “чому” можна продовжувати й далі. “Іловайськ” –  це сторінки мужності й витривалості, жорстока й неприкрашена правда про війну та Іловайське пекло, часом непроста для психіки, але потрібна.

Яр Левчук

Джерело: https://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/42913/

Контрольний твір за темою "Мій улюблений герой (героїня)" (за літописними оповіданнями або творами Олександра Олеся)

Напишіть контрольний твір за темою "Мій улюблений герой (героїня)" (за літописними оповіданнями або творами Олександра Олеся). Перш ніж приступати до роботи, перегляньте відеоматеріал. Він підкаже вам, про що має йтися у вашому творі. Не забувайте дотримуватися композиції: вступ - основна частина - кінцівка (або заключна частина). Обов'язково придумайте заголовок. 

 

НАУКОВИЙ СТИЛЬ, СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ. ОСНОВНІ ОЗНАКИ НАУКОВОГО СТИЛЮ. НАУКОВА МЕТАФОРИКА

НАУКОВИЙ СТИЛЬ, СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ І ПРИЗНАЧЕННЯ. ОСНОВНІ ОЗНАКИ НАУКОВОГО СТИЛЮ. НАУКОВА МЕТАФОРИКА

1.     Пригадаймо, що вам відомо про науковий стиль?

Науковий стиль — функціональний стиль сучасної української літературної мови, який обслуговує науку, техніку, виробництво. Він поділяється на такі підстилі: власне науковий, науково- популярний, науково-навчальний, науково-публіцистичний.

Усі різновиди наукового стилю об'єднує основна функція їх — інформативна, основне завдання — передача наукової інформації.

Ознаки наукового стилю

Об'єктивність	не особиста манера викладу («я» майже відсутнє, «ми» має узагальнений, часом умовний характер
Точність	використання термінів, таблиць, схем, графіків та ін.
Інформативна насиченість	спеціальні синтаксичні структури (небагатослівні, компактні, стандартизовані)
Логічність	поділ тексту на частини, розділи, параграфи;
Лексика	широке використання термінів; перевага іменників (абстраговані, узагальнені поняття) над дієсловами;
Композиційні  особливості	документація тверджень (цитати, посилання);

1. Прочитайте текст

САМОВИХОВАННЯ — ЗАПОРУКА УСПІХУ

Самовиховання — це свідома вольова діяльність.

Серед прийомів самовиховання виділяють такі: самонаказ, самопримус, самопідбадьорювання, самосуд, самопокарання.

Самонаказ застосовується тоді, коли треба примусити себе щось зробити, незважаючи на те, що це дуже важко або страшно. При цьому треба психологічно підготувати себе до подолання перешкод.

Самопримус застосовують тоді, коли треба виконати потрібну, але нецікаву чи брудну роботу. Самопримус виражається у словесній формі і практичній діяльності: «Працюй! Ти все можеш!»

Людині, яка з дитинства привчила себе робити те, що потрібно, буде легко в подальшому житті (За Г. Ситіним). 

✵ Поясніть розділові знаки (усно)

✵ Визначте типи присудків (усно)

✵ Поміркуйте, чому в текстах наукового стилю майже відсутнє авторське «я» (усно)

2. Прочитайте

Суто науковий текст містить інформацію, призначену для фахівців певної галузі знань; науково-навчальним стилем подають лекційний матеріал, готують підручники, навчальні посібники, довідники та іншу літературу, призначену для закладів освіти; науково-популярний стиль представлений у наукових статтях, брошурах, мета яких — зацікавити новою науковою інформацією широке коло читачів незалежно від їх фахової підготовки; науково-публіцистичний стиль широко репрезентований у газетах і журналах, де наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста і з метою активізації інтелекту читачів та формування масової свідомості при обговоренні нових досягнень науки й техніки або гострих, дискусійних проблем (Г. Онуфрієнко).

Пам'ятай: читання — одне з найважливіших занять у самоосвіті. Урізноманітнюй прийоми і способи читання. Читаючи, вдумуйся у зміст, логіку книги, шукай головне, найістотніше. Добивайся, щоб кожен термін і фраза були зрозумілі. Читаючи, обов'язково роби помітки, а потім законспектуй найголовніше. Прочитавши, обдумай, чого навчила тебе книга. Прочитане обов'язково пов'язуй із раніше вивченим, із практикою. Коли щось незрозуміле, намагайся розібратися самостійно, повертайся до змісту роботи. Щоб навчитися критично оцінювати прочитане, обов'язково ознайомся після опрацювання книги з рецензіями на неї (І. Науменко).

У широкому розумінні епітет — це будь-яке означення, що вживається для вирізнення предмета думки, для називання ознаки — чи то постійної, узвичаєної, що часто повторюється і відома мовцям, чи то особливої, оригінальної, яку помітив тільки автор, яка пов’язана з конкретним текстом, з індивідуальним авторським стилем. Друге, вужче розуміння епітета охоплює лише художні, емоційно-образні означення, що визначаються оригінальністю, нечастим вживанням, індивідуальним змістовим наповненням. Межа між цими двома епітетами-означеннями набуває в художньому контексті нових асоціацій, нового естетичного змісту, перетворюючись на яскравий образ. За приклад можуть правити епітети з літературно-художніх текстів. Звичні, скажімо, для народнопісенної поетики епітети зелена трава або кам’яна гора. Поза контекстом вони сприймаються як нейтральні постійні епітети, що називають реальні ознаки природного світу (С. Єрмоленко).

✵ З'ясуйте, які види речень та чому переважають у наукових текстах. Наведіть переконливі приклади.

3. Прочитайте текст

Наукова метафора — це слово чи словосполучення, що вжиті в переносному значенні для називання якогось поняття в науковій сфері за схожістю певних рис. Наприклад, біологічна метафора — це перенесення номінацій із загальновживаної у термінологічну сферу біології на основі подібності за формою, функцією, а також унаслідок схожості уявлень, складних асоціацій тощо. Біологічну метафору вживають для характеристики понять живої природи, живих істот, що населяють Землю чи вже вимерли. У ній утілені особливості будови, функцій, розвитку особин і родів, спадковості, мінливості, взаємних стосунків, систематики, поширення на Землі. Зокрема, біологічна метафора може називати: птахів (свистунок, бігун, косар, трубач, бомбардир); рослини (косарики, борець); ссавців (стрибун, полоскун, пекар); плазунів (хамелеон Джексона).

Важливу роль у створенні біологічної метафори відіграє своєрідна психологічна універсальність сприйняття кольорів. Так, прикметник чорний, що входить до складу кількох назв рослин (чемериця чорна, чорний корінь, мишій чорний та ін.), викликає у свідомості негативне уявлення, позначаючи отруйні рослини. Прикметник білий у складі рослинних назв (карія біла, триперстень білий, білий лопух, ряст білий та ін.), навпаки, викликає позитивну конотацію, позначаючи лікарські рослини (За О. Білкою).

✵ Пригадайте визначення поняття «метафора». Яка функція метафор у текстах художнього стилю?

✵ Поясніть значення поняття «наукова метафора». Які функції наукової метафори?

Отже, наукова метафора – це слово чи словосполучення, що вживають у переносному значенні для називання якогось поняття в науковій термінології за поді-бністю певних ознак. 

4. Побудуйте діалог на одну з тем: «Спорт — це не тільки медалі», «Мова — знаряддя науки», «Моя програма здорового способу життя» в науковому стилі. Вживайте терміни, прості речення (письмово) 

Домашнє завдання

Випишіть із підручників біології, хімії або фізики приклади наукових метафор. Поясніть причини їх створення

Фразеологія художнього мовлення, наукова, публіцистична, офіційно – ділова

Фразеологія художнього мовлення, наукова, публіцистична, офіційно – ділова

Фразеологічні запаси української мови, як і її лексичний склад, стилістично диференційовані. Тобто, усталені звороти властиві  всім мовним стилям.

Які ви знаєте стилі мовлення?

Кожен стиль має свій запас . Серед фразеологічних зворотів виділяють міжстильові та обмежені вживанням у певному стилі.  Стильове використання фразеологізмів залежить в першу чергу від наявності чи відсутності емоційного забарвлення у ньому.

 Нейтральними чи міжстильовими називають фразеологічні звороти, що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, піти на користь, робити послугу. Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки, значення, експресивність, емоційність.

Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються у художньому, розмовному та публіцистичному стилях. Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційного мовлення. Такі усталені звороти  належать до певного стилю.    Наприклад: мокра курка – безвільна людина, важка артилерія – неповоротка людина. Стилістичні функції фразеологізмів залежать і від джерел їх походження. На цій підставі вони поділяються на: розмовно-побутові, народно-поетичні і книжні.

     Спробуєте визначити стиль, у якому використовуються наступні фразеологізми: кирпу гнути, розпустити язика, зігнутися в три погибелі, придушити комара, хай йому грець, ні сіло ні впало, потрібний, як свині калатало. Цей перелік можна ще дуже довго продовжувати, бо фразеологізми вживаються дуже часто у нашому повсякденному  житті, у побуті.

-      До якого стилю належать сполучення слів?

-      Чим вони характеризуються?

     Серед фразеологічних зворотів книжного характеру  виділяються   властиві офіційно – діловому, науковому, художньому та публіцистичному стилям.

    Спробуєте назвати стиль, у якому використовуються наступні фразеологізми: узяти до уваги, заслухати і обговорити, оголосити догану

Це усталені звороти, що використовуються в документах та ділових паперах. Який це стиль? Фразеологізми офіційно - ділового стилю позбавлені образності, емоційного забарвлення і поступово перетворюються у штампи та канцелярські звороти.

Виконайте вправу 1 (письмово)

Розподільний диктант

В одну колонку виписати усталені звороти офіційно - ділового стилю, а в другу – наукового.

 З оригіналом згідно, зняти з порядку денного, провести експеримент, прийняти рішення, закон Ньютона, питома вага, порядок денний, теорема Піфагора. 

Чим ці фразеологізми відрізняються від фразеологізмів розмовно – побутового стилю? 

     Широко використовуються фразеологічні звороти в публіцистичному й художньому стилях, вони досить неоднорідні за своїм складом і особливостями змісту.  Багато фразеологічних сполучень, що вживаються у публіцистичному стилі, мають незначне емоційне забарвлення: мати вплив, досягти успіхів, надавати допомогу. У публіцистичних творах широко використовуються фразеологізми, характерні для розмовно – побутового і художнього стилів. Вони надають публіцистичний творам особливої емоційності і переконливості.

Виконайте вправу 2 (письмово)

Із поданих уривків тексту випишіть фразеологізми і поясніть їхні значення. Укажіть, з яких творів взято ці уривки, хто їх автор. Що втрачає художній текст без цих фразеологізмів?

  1. Коли другі облизня піймають, то і ми остерігаємося. Наталка багатьом женихам піднесла печеного гарбуза. 2.Мотря стояла коло мисника й з місця не зрушила. Кайдашиха замовкла й не знала, де й очі діти. Кума десь ділась, наче крізь землю провалилась.  Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злість. Омелько закричав не своїм голосом. Лаврінові слова запали Карпові в душу. 3. Еней був парубок моторний і хлопець, хоч куди козак

Домашнє завдання: виписати з інтернету фразеологізми, у яких ужито імена людей, розкрити їхні значення.