«Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати – це наполовину завершити», – писав Григорій Сковорода.
Але з чого почати, що розповісти про мандрівного філософа, про якого написано тисячі книжок чи творів?
Може з того, що він уважав, що треба займатися тим, що милуєш, у що вкладаєш душу?
Говорять же ж нині: "Люби те, що робиш, а роби – те, що любиш!"
Дивак
Не міг всидіти на одному місці, постійно був у русі, звідусіль його звільняли, бо не зраджував принципам і своїм переконанням. Не їв м’яса і риби – харчувався раз на день після заходу сонця (як мусульмани під час Рамадану). Спав по чотири години на добу.
Іконічний образ Сковороди – це мандрівник «без кола й двора», як би по-народному сказали, з обов’язковою торбиною за спиною. А в тій торбі – Біблія і його власні рукописи. Ну, і сопілка або флейта, які його всюди супроводжували. На старість вже ходив з посохом, як якийсь пророк – а може й був ним?
Але за стилем життя був радше «українським Діогеном» – той жив у діжці, а Сковорода не мав власної стелі над головою – можливо, тоді тісніший зв’язок з небесами, з Богом?
Сковороду цікавили теми Бога і знань, любові і дружби, душевного спокою і гріха, людських вад і людської сили… Стрижень його філософії – самопізнання, внутрішній світ людини, її внутрішній космос, всесвіт. «Пізнай себе!» – вчив він.
«Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе» – Григорій Сковорода
«Сковорода – це філософ свободи і життєтворчості. Він – для кожної людини. У нього є поради, як бути нещасливим і як бути щасливим, який шлях обирати», – каже професорка філософії Марія Култаєва з Харківського Національного педагогічного університету імені Сковороди.
А ще Сковороду хвилювала тема Бога, справжньої віри, християнські цінності. Сам Сковорода в ченці не постригся, але мандруючи, любив зупинятись в монастирях.
«Усе минає, тільки любов після всього зостається. Усе минає, але не Бог і не любов» – Григорій Сковорода
Він народився в козацькій родині Сави Сковороди в Лубенському полку на Полтавщині.
Його батько буз безземельним, але Григорій був не з бідноти – батько торгував вином, а ще ніби мав горілчаний промисел.
«Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя» – Григорій Сковорода
Майже все своє життя – особливо другу його половину (а мандрівним мудрецем Сковорода став після 1769 року й залишався до смерті в 1794 році) він був «безсрібреником», свідомо бідував, але все одно був щасливий.
Фонтан з підтекстом
У незалежній Україні про Сковороду дізнались усі – бо він з’явився на 500-гривневій купюрі.
На цій же банкноті також і сковородинський малюнок незвичного фонтану. Цей фонтан водою наповнює такі різні за формою посудини.
«Ідея цього фонтану може полягати в тому, що ти можеш бути посудиною невеличкого обсягу, але головне – бути наповненим», – каже філософ Володимир Єрмоленко, наголошуючи, що життя треба жити на повну, ким би і яким би ти не був.
Сковорода був музично обдарований – гарно співав, грав на скрипці, флейті й бандурі. Кобзарі ходили Україною співали його пісень – часом навіть не знаючи, хто автор.
У Глухові – в тому Глухові, звідки пізніше почнуть свій музичний шлях композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський – Сковороду відібрали в 1741 році до придворної капели імператриці Єлизавети в Санкт-Петербурзі.
Але там Сковорода пробув лише пару-трійку років і повернувся до України.
«Жоден диявол не завдає більше шкоди, аніж удавані друзі» – Григорій Сковорода
Під час нинішньої війни російські ракети вдарили по Музею Сковороди на Харківщині. Музей зруйновано, але пам’ятник Сковороді встояв.
«Оцей удар по музею Сковороди – це приклад отого вічного шизофренічного російського «Так не достанься ж ты никому!». Якщо зайти на російську «Вікіпедію», то вони будуть писати, що це російський філософ і мислитель. Це такі просто заздрощі! Що от у нас є Сковорода і це персона такого масштабу, і більше того, що ми його любимо , популяризуємо в різних сферах, що досі перевидаються його книжки, вивчаються не лише в школі, а що можна піти в книгарню і купити його книжку. І це таке відчуття палючої внутрішньої заздрості і бажання просто знищити, і щоб у сусіда було так погано, як у тебе», – каже в інтерв’ю письменник Андрій Любка, який написав передмову до книги творів Сковороди, перекладених сучасною українською мовою.
У Києві, на Подолі, є пам’ятник Сковороді, але він під час війни і російських обстрілів української столиці зараз захищений бетонними плитами.
Любив Україну і був європейцем
Сковороду тягнуло в Україну – він до неї постійно повертався – зокрема з Росії, у якій кілька разів оселявся, але кожного разу ненадовго. Як писав його біограф Ковалинський, «Сковорода любив свій рідний край, свою любив Україну».
Але Сковорода також побачив і Європу – побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Німеччині, Польщі. Філософ володів латиною, грецькою, гебрейською, польською, німецькою мовами.
Чи є Сковорода сучасним?
Так, звісно. Він дуже популярний у молодіжних інтелектуальних колах, його обожнює студентство. Але також він залишається і «народним філософом» – багато хто в Україні знає хоча б кілька цитат Сковороди...
Багатьом молодим людям подобається мандрівний образ, бо Сковорода, за висловом одного видання, «ловив кайф від мандрів». А мандруючи, можна теж пізнавати світ.
«От Сковорода, наприклад, стоїть у київському метро. І от він притулився до колони на станції Тараса Шевченка. Такий стоїть собі чувак, в нього така модна гіпстерська зачіска, як у Котигорошка. У нього такий простий аскетичний наряд, який пасує до літа, із льону. У нього якась торба через плече, у нього мінімум речей. Це людина – вегетаріанець, це людина – ізотерик, який шукає якісь духовні практики, намагається зрозуміти себе, зрозуміти світ. Мені здається, що це гіпстер, якийсь ідеальний символ гіпстерства», – ділиться роздумами Андрій Любка про те, яким би був Сковорода зараз.
«Сковорода дуже відповідає ноті часу, бо чому зараз люди розгублені у світі скрізь? Тому що вони живуть чужим життям. Тому що коли вони обирають професію, то вони обирають не те, яка мета цієї професії, яка цінність за цією професією схована, а що ця професія дає для нашого комфорту і так далі. І потім виявляється, що люди живуть чужим життям, відчужуються від того, що вони роблять. І вони стають нещасними, вони стають роздвоєними, вони стають відчуженими. Сковорода нас вчить цього не робити», – міркує про сучасність філософа Володимир Єрмоленко.
«Світ не спіймав»
Мабуть, найвідоміший вислів Сковороди, написаний на його прохання на його могилі, звучить так: «Світ ловив мене, та не спіймав».
На думку Володимира Єрмоленка, серед багатьох тлумачень слова «мір», яке вжив Сковорода в оригіналі, говорячи, що той його не спіймав, є й таке, що означає і поганих людей. «Тобто, людей, які не живуть за своєю суттю, а живуть за своїми ролями, за своїми масками. Світ, «мір», який постійно грає щось, який не є справжнім, ось такий світ його не зловив. Це правда!»
«Що крутого в цій фразі – він сам керував своїм життям. Навіть він сам собі вирішив коли помре, сам викопав могилу, ліг і попрощався з цим світом. Тобто, він сам керував своїм життям і не дозволяв моді, трендам, якимось пануючим законам того часу визначати його стиль думання. Він не гнався за званнями, багатством, визнанням чи якоюсь кар’єрою. Тобто, це була людина, яка жила для себе, кайфувала і водночас розумілася на житті», – розмірковує Андрій Любка.
Письменник додає: «Сковорода випереджав свій час і був таким диваком... У цьому є його сила, у цьому є його привабливість».
Джерело:https://www.radiosvoboda.org/a/ukrayina-filosof-hryhoriy-skovoroda-300-rokiv/32145420.html
Комментариев нет:
Отправить комментарий