Експресивні можливості звуків української мови

 Милозвучність української мови  досягається природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, використанням паралельних форм слів.

Евфонічність (милозвучність) української мови, її приємне звукове оформлення служать засобом естетичності, краси; характерним є уникнення важкого для вимови нагромадження звуків.

Евфонія вважається галуззю фоностилістики. Ця наука вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображання у висловленні відповідно до його змісту й художнього призначення. Важливу роль відіграють також інтонація та ритміка.

  Алітерація – суголосся приголосних звуків, тобто повтор одного або кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного словах:

Ну, що ж, стійте собі на місці, спочивайте спокійно (М. Коцюбинський).

             Звук [с] у цьому випадку вжито на позначення спокою, умиротворення, повільної дії; асоціюється з тихим сичанням вітру.

Асонанс – суголосся голосних, тобто повтор однієї або кількох голосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного словах.

Щось грюкнуло дверима, й полопотіло босими ногами (М. Коцюбинський).

Восьмиразовий повтор звука [о] створює ефект грубого звучання. Складається враження чогось громіздкого, значущого, гучного.

Анафора – початковий повтор однакових звуків (слів) на початку рядків, строф, речень, абзаців, розділів твору. Звукова анафора – повторення початкових (ініціальних) звуків. Повторюватись може перший звук рядка у вірші або першого звука у слові:

Зелениться ніжна м’ята, рута, материнка, –

Знов я чую, мов співає давня українка.   

                                                                А.Кримський

Епіфора – повтор однакових звуків, слів, словосполучень наприкінці суміжних віршованих рядків, строф, речень, абзаців, розділів твору.

Звукова епіфора – повторення кінцевих звуків чи словосполучень у закінченнях слів віршованого рядка:

Через перепони,

Попри всі закони,

Ти, мово дідівська, живлюща… (М.Чернявський)

Ці повторення увиразнюють мову, підсилюють і підкреслюють певну думку. Це стилістична фігура, протилежна анафорі, особливого смислового значення набуває саме у поєднанні з нею.

Рима як різновид звукової епіфори разом із віршованими розмірами теж є важливим фонетичним засобом художнього стилю, зокрема поетичного мовлення. Рима – звуковий повтор, побудований на співзвучності кінцевих слів або їх частин.

 Наприклад:

Люлі-люлі, люлечки,

Шовковії вервечки.

                                       Народна творчість

 

У фоностилістиці досить поширеним є таке явище, як  звуконаслідування (ономатопея). 

Ономатопея – процес імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Наприклад: Немов хто косою черк! А друге світліше – дзінь!                                                                                                                           А. Головко