МАТКА
Ця дивовижна історія сталася в жовтні сорок третього року в глухому селі, яке навіть німецькі війська під час наступу обминули: боялися потопити свою техніку в болотах.
Літак упав за селом, на узліссі. Гахнуло так, що земля пішла хвилями.
Люди спершу боялися туди й потикатися, а за якийсь час найсміливіші притягли уламок крила з чорним хрестом: німець, не наш. “А де ж поділися німці?” – питали цікаві.- “Як де? У ямі прикопало”.
Василина Моторна до тієї ями не бігала. У неї були свої клопоти, хоча і її війна не обминула: забрала чоловіка і сина та десь і зжувала – кісточок не залишила. Он вони висять на стіні – дві похоронки. Василина, щоранку проснувшись, хрестилася не до образів, що тьмяніли у закутку, а до похоронок: “Упокой, Господоньку, їхні душі невинні”, і їй щоразу аж легшало.
Другого дня Василина помандрувала в інший кінець лісу: назбирати в’язанку хмизу. І тільки ступила до лісу, як щось застогнало.
Стогін донісся з кущів на узліссі. Василина підійшла, розгорнула і заклякла: на землі лежав німець. Лежав у такій точнісінько формі, як недавно навідувались німці у село. Василина, перехрестившись налякано, хотіла одступитися, коли на білому обличчі затремтіли стулені повіки.
– Матка… Матка… – тоненько і жалібно.
Це слово Василина знала. І вже знала, що не залишить його отак помирати в лісі.
У дворі в неї стояв візок саморобний: чоловік ще зробив, на всі руки був майстер. Тепер Василина стояла над ним і подумки розмовляла з чоловіком: “Що ж ти, Левку, змайстрував його таким куцим? Як же я вмощу того бідолагу?” Оминала називати отого німцем, бо німець убив її чоловіка і сина. Просто там лежала людина, яку конче треба порятувати од смерті.
Поморочилась, поки примостила. Добралась до двору. Підважила свого “пасажира” негаданого, а він був легкий, як дитина, та до хати занесла.
Стягнула чоботи, звільнила його од мундиру. Сорочку з нього зняла: на сухеньких, як у півника, грудях ворушився хрестик блискучий. “Не інакше – мати наділа… Ох, сини, сини, що ж ви, кляті душі, воюєте, матерям віку вкорочуєте?”
Дістала зі скрині білизну синову, одягла його. Обережно помила, обгорнула капустяним листям. Йому мовби полегшало, не так стогнав.
– Матка… Матка… – озивався тихо до неї.
Всеньку ніч коло нього просиділа: прислухалася – диха?.. не диха? Згадувала сина, що такий же був, як і цей, молодесенький, вона й досі не вірила отій похоронці: не розумом, серцем не вірила… Може, він теж отакечки лежить, може, поранений, і над ним отак чужа мати сидить, дослухаючись?
Як не стереглась Василина, як не завішувала вікна,- не вбереглася. Може, те, що Василина раптом стала брати молоко в сусідки (своєї корови вже давно не було), село насторожило, а може, й те, що стала двічі топити, зігріваючи воду. А може, якесь лихе око угледіло, як Василина везла німця із лісу.
Одного разу до села вкотила машина, повна солдатів. У всіх петлиці малинові. Не питали дороги – до Василини прямо під’їхали. Оточили двір, автомати наставили. Ускочили і з порога:
– Гдє нємєц?!
Підскочили, висмикнули з ліжка, на ноги поставили.
– Та він поранений! – вирвалось у Василини.
– Ранений!.. Фашиста жалєєш?.. І ти собірайся!
Забрали, не дали отямитись.
На допит Василину водили переважно вночі. Її аж хитало, вона вже не тямила, що у неї питають. А вони, як дятли:
– Сколько ти фашистов пригрєла?
Потім був трибунал, тут уже Василина нічого не тямила. Нарешті їй винесли вирок: десять літ таборів та п’ять позбавлення прав.
Відбувала покарання на Колимі, а коли повернулась через п’ятнадцять років додому,- жодного зуба в роті й ні волосини на голові. І – “матка” до самого скону. (565 слів) (За А. Дімаровим)
Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь.
1. Розказана письменником історія трапилась:
А) у зоні військових дій;
Б) у прифронтовій смузі;
В) у зоні активної дії партизанів;
Г) далеко в тилу.
2. Пораненого німця Василина Моторна знайшла:
А) на лісовій галявині;
Б) у вирві від вибуху літака;
В) у кущах на узліссі;
Г) у садку біля своєї хати.
3. Від пораненого німця Василина почула слова:
А) “фрау, фрау”;
Б) “мутер, мутер”;
В) “матка, матка”;
Г) “мамка, мамка”.
4. До хати Василина допровадила пораненого:
А) на змайстрованому сусідом візку;
Б) на змайстрованому сином візку;
В) на змайстрованому чоловіком візку;
Г) на самостійно змайстрованому візку.
5. Подумки Василина називала пораненого:
А) фашистом;
Б) бідолагою;
В) бідахою;
Г) невдахою.
6. Для Василини поранений був:
А) жорстоким окупантом;
Б) представником народу, який знищив її сина й чоловіка;
В) солдатом, який зазнав поразки в бою;
Г) людиною, яку конче треба порятувати од смерті.
7. Хрестик на німцевих грудях вразив Василину, тому що:
А) очевидно, його наділа синові матір;
Б) очевидно, поранений був віруючим;
В) такий хрестик мав і її син;
Г) хрест не врятував німця.
8. Сидячи усю ніч над пораненим, Василина думала:
А) про чоловіка і сина, у загибель яких не вірила;
Б) про сина, у загибель якого не вірило її серце;
В) про горе матері німецького вояка;
Г) про загибель сотень синів українських і німецьких матерів.
9. Жінка сподівалася на те, що:
А) її син живий, але поранений, і його доглядає чужа мати;
Б) німець видужає і допоможе їй дізнатися про долю сина;
В) німець видужає, знайде і врятує її сина;
Г) німець видужає і забере її з собою до Німеччини.
10. Те, що солдати заїхали прямо у Василинин двір, свідчило:
А) вони здогадалися, що поранений може переховуватись у самотньої вдови;
Б) вони зрозуміли, що матір загиблого могла пожаліти чужого сина;
В) її виказав хтось із односельців;
Г) вони заїхали на перше подвір’я, яке впало їм в око.
11. За змістом і головною думкою подане оповідання перегукується із твором:
А) “А зорі тут тихі” Бориса Васильєва;
Б) “Мати” Олександра Довженка;
В) “Обеліск” Василя Викова;
Г) “Гарячий сніг” Юрія Бондарева.
12. Оповідання утверджує:
А) непереможну силу милосердя і святість материнства;
Б) необхідність притлумлювати материнський інстинкт, який може зашкодити самій матері;
В) ненависть до ворогів народу і віру в перемогу ідеології своєї держави;
Г) поміркованість, обережність, тактику невтручання до чужих справ із метою самозбереження.
Комментариев нет:
Отправить комментарий