Зміни в суспільному житті потребували художнього осмислення, що зумовило активний розвиток прози, адже лише в широкому епічному творі автор отримував змогу з належною повнотою відтворити навколишню дійсність.
Тематика, проблематика, ідейне спрямування творчості. Перші твори (вірш „Україні“ та оповідання „Лихий попутав“), підписані прибраним ім’ям Опанас Мирний, з’явилися у львівському журналі „Правда“ в 1872 р. Одним із поштовхів до творчості був приклад старшого брата Івана, який віршував, збирав зразки фольклору й заохочував до цього Панаса. А ще — любов до рідного краю, яка, за словами самого автора, „оповила... душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи“.
Успіх надихнув на подальшу працю — над драмою „Лимерівна“, переспівом українською мовою „Слова про похід Ігорів...“. Один за одним з’являються нові твори: понад тридцять художніх полотен за 47 років творчої діяльності.
Наскрізною темою творчості митця є змалювання життя до- і післяреформеного села, ліквідація залишків кріпацтва, шляхи капіталістичного розвитку в умовах самодержавно-поміщицької Росії, народницький рух, засудження жорстокості й свавілля представників панівного класу, проблема „пропащої сили“.
Своєрідні „підтеми“: тема розбійництва („Хіба ревуть воли, як ясла повні?“), історія збезчещеної дівчини-наймички („Лихий попутав“, „Повія“), бідування селянської родини, возвеличення материнства й чистоти дитячої любові („Морозенко“), викриття сутності лібералізму („Пригода з „Кобзарем“), „демократизму“ виборів до II Державної думи („Дурниця“), висміювання кар’єризму („Лови“), роздуми про соціальну правду і несправедливість („Казка про Правду і Кривду“), мрії про майбутнє суспільство („Сон“), оспівування краси природи і протиставлення їй суспільної несправедливості („Серед степів“).
У творчості Панаса Мирного з’являються різні соціальні типи: селяни, міщани, поміщики, крамарі, чиновники різних рангів, дворяни, представники інтелігенції. Однак це вже не стереотипні герої. Це люди зі своїми переживаннями, своїм ставленням до подій, своїми поглядами, особистості, які можуть змінюватися, а то й ламатися під тиском обставин або, навпаки, ставати більш твердими, загартовуючись в екстремальних умовах.
Герой Панаса Мирного „виходить за межі родинного життя“, починає мислити ширшими категоріями, дбати про „загальне добро“, хоча часто не здатний піднятися до реального протесту проти існуючого ладу.
З творчістю Панаса Мирного пов’язане жанрове збагачення української літератури: психологічні оповідання, новела; соціально-психологічна повість і роман; сатирична казка; злободенний художній нарис.
Особливості стилю Панаса Мирного: епічність мислення; енциклопедичність, панорамність зображених картин; осмислення і змалювання життя в історичних, соціальних, побутових аспектах; глибокий психологізм, відтворення життєвого шляху людини як сукупності соціальних умов і психологічних чинників; багатоплановість романів, густа „заселеність“ людьми; поєднання розповіді з оповіддю; звернення до прийомів спогадів, сновидінь, марень для зміщення часових площин.
Так сон у творчій манері Панаса Мирного – це своєрідний місточок до предметного зображення сфери думки: сни Чіпки, сни Христі. Письменник протискається у підсвідомість. Коли Чіпка бачить свої сни, то вони починають вести внутрішній психологічний конфлікт з самим собою, бо то є відображення його іншого „Я”. Воно є не краще і не гірше, а просто інше. Герой відчуває роздвоєння свого характеру, і тому страждає від жахливого болю, що супроводжується сумнівами і попріканнями. Здається, ніби сам автор карає свого героя. Завдяки причинно-наслідковим зв’язкам у творі автор карає своїх героїв тяжкими перешкодами у їхньому житті. Він грається їхніми життями, як ляльками.
Але найцікавішим є те, що Панас Мирний зумів розкрити характери героїв завдяки їхнім думкам. Зображення почуттів у нього відбувається через авторські самоспостереження. Наприклад, у творі "Лихий попутав", коли колишній селянин Василь, якого вже зіпсувало місто, робить покриткою селянську дівчину Варку. Лише з її думок читач відчуває проблему її занепаду: негативний вплив міста на селянина.
У своїх творах Панас Мирний обирає такий стиль, щоб читач сам вчився аналізувати і мислити.
Основним критерієм художності письменник вважав життєву правду.
Твори Панаса Мирного перекладені російською, білоруською, естонською, латиською, литовською, молдовською, азербайджанською, чеською, словацькою, болгарською та іншими мовами.
Образ письменника відтворено в повісті І. Пільгука „Дуби шумлять“, романі Р. Іванченко „Клятва“.
Єдиною драмою Панаса Мирного, поставленою на сцені, була „Лимерівна“ (1892). У 1955 році п’єсу екранізовано. Був екранізований і роман „Повія“ (1961); головну роль (Христина) зіграла Людмила Гурченко.
Комментариев нет:
Отправить комментарий